Історія солотвинської солі

Родовища солі зароджувалися тоді, коли Землю вкривали води світового океану. Вода почала відступати, сіль кристалізувалася пластами й залежно від домішок різних мінералів набувала різного кольору. Соляні породи Солотвинського куполу утворилися близько 13 мільйонів років тому!

Сіль — це хлорид натрію з формулою NaCl. Хлориди — єдині в світі мінерали, які можна їсти.

Був час, коли сіль цінувалася на вагу золота. Цей мінерал завжди дуже високо цінували — через його родовища навіть починалися війни.

І це не випадково. Сіль — найдавніша приправа до їжі: ми не уявляємо життя без неї. Але, крім смаку, вона життєво важлива для організму. Без солі клітини не можуть засвоювати поживні речовини й гинуть. У тілі дорослої людини міститься приблизно 250 грамів солі; через фізичну та фізіологічну активність частину її ми постійно втрачаємо, тож її необхідно поповнювати. Звісно, головне — не перестаратися.

Спелеотерапія

У медицині сіль застосовують із лікувальною метою: вона має потужні антисептичні властивості. Навіть діти знають, що в усі консервації кладуть сіль, а при застуді радять полоскати горло й ніс слабким сольовим розчином.

На антибактеріальній властивості цього мінералу ґрунтується лікування захворювань органів дихання. Учені помітили, що при вдиханні повітря, насиченого хлоридом натрію, слизова оболонка дихальної системи поступово відновлюється, і розробили метод лікування — спелеотерапію.

Спелеотерапія як метод лікування сягає глибини віків: наприклад, у давніх писемних пам'ятках Індії розповідається, як місцеві воїни відновлювали сили в підземних соляних печерах.

У Європі першою «соляне» лікування почала застосовувати Польща. Ще в середині XIX століття лікар Ф. Бочковський помітив, що серед шахтарів соляної шахти «Величка» поблизу Кракова зовсім немає хворих на астму. Згодом саме там з'явилися перші в Європі «легеневі солелікарні».

Спелеотерапію успішно застосовують у багатьох країнах світу, а в Україні засновником лікування мікрокліматом печер став професор Михайло Дмитрович Торохтін. Під його керівництвом у 1968 році в штольні старої шахти № 8 на глибину 320 метрів почали спускати хворих, і на цій базі запрацювала Закарпатська обласна алергологічна лікарня. У 1976 році відкрилося підземне відділення Республіканської лікарні в шахті № 9. Лікувальне відділення цієї шахти розташовувалося на глибині близько 300 метрів під землею — шахтарі вирубали тут цілі кімнати й коридори, де розміщували пацієнтів.

Наземний корпус здравниці відкрили 19 травня 1980 року, і відтоді весь лікувальний комплекс запрацював на повну потужність. Дістати сюди путівку стало важко: охочі записувалися на кілька років уперед.

До характерних властивостей кліматичного середовища солотвинських шахт належать:

• досить низька відносна вологість — 30–40% при температурі повітря 20–24 °C;
• іонізація повітря — від 9 000 до 10 000 негативних частинок в одному кубічному сантиметрі, відсутність патогенних мікроорганізмів і алергенів;
• концентрація активної речовини — 2–5 мг/м³ повітря;
• наявність аерозолю NaCl із розміром аерозольних частинок 3–5 мкм.

Через повені, які почалися 1998 року, шахти поступово руйнувалися й закривалися для відвідувачів. Остання робоча шахта була затоплена й закрита 2010 року. Але наука не стоїть на місці: лікарі та фахівці знайшли спосіб і далі допомагати людям із бронхолегеневими захворюваннями проходити спелеотерапію — розробили наземний варіант соляної шахти. Такі соляні кімнати мають навіть певні переваги перед підземними: комфорт під час сеансу, мінімальні витрати часу й коштів, якщо у вашому місті є такий аналог солотвинської печери.